неділя, 22 березня 2015 р.

"Поетичний камертон Ліни Костенко": враження

Обіцяне продовження із фестивальних вражень.
   
Напевно, всім присутнім у залі вкарбувався у пам'ять акровірш, прочитаний на гала-концерті Анатолієм Марущаком. Так виразно прозвучала у ньому гостра сучасність поезії Ліни Костенко: цитує автор "Берестечко", а перед очима - пошматований обстрілами український Схід... 
                     
 
Анатолій Марущак

ПЕРШИЙ І ОСТАННІЙ
(акровірш)
Мій перший вірш написаний в окопі...
Ліна Костенко
Літі, літа... ідуть, немов на сповідь,
І час спокути совість не проспить.
На споді дня бійці лежать на Сході,
А поміж них не пролетить і мить.

Вірш перший був написаний в окопі.
А що змінилось? Біль і горе ті ж.
Солдати йдуть. Герої йдуть. Укропи.
Й крокує з ними з "Берестечка" вірш:
"Лежать міста, обвуглені, обтерті",
І той, хто зміг, зі страхом повтікав.
Весні дивитись важко в очі смерті,
Нестерпно - в очі вічним юнакам.
А мандрівні серця уже в польоті.

Когорти їхні ангели ведуть.
Окремий батальйон. Окремі роти.
Страшна, самотня, самашедша путь.
Терплячих втішать у краях Господніх,
Европа плюхне у окоп води.
Не відцурайся пам'яті сьогодні,
Коли читаєш на краю біди
Останній вірш, написаний, як сповідь.
    

Немає коментарів:

Дописати коментар